"О, Книго! Мудрості святине! Народу й роду берегине".
Так у всі часи книга була в пошані.
Український народ здавна поважав книгу – це невичерпне джерело знань і склав
про неї та про читання багато прислів’їв та приказок. Ось деякі із них: «Книга робить людину мудрішою»; «Читання
годує розум»; «Одна хороша
книга краще тисяч скарбів»; «Книги не люблять коли їх почитають, а люблять коли
їх читають»; «Читати не думаючи, те саме, що їсти не пережовуючи»; «Подивись,
що він читає, і ти дізнаєшся, хто він»!
.jpg)
Книга
– мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і
подорожі, про чудеса, про навколишній світ. Нерідко книга, прочитана вами в
дитинстві, залишається в пам'яті на все життя.
Колись
давно-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити.
„Сторінками” найдавніших книжок були камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити.
Писали на всьому, бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців.
Далі
люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Та
хіба на глиняних сторінках-цеглинах багато напишеш? А щоб взяти в дорогу 2-3 такі
книги потрібен був віз. З часом люди навчилися робити книги з тонкої козячої
або телячої шкіри. Але ці книги були дуже дорогі. На
виготовлення однієї книжки потрібні
були шкури з цілої череди телят.
У
далекій Африці на берегах повноводних річок простягнулися нескінченні зарослі
болотяної рослини – папірусу. Писали на сухих стеблах папірусу. Писати було
зручно, але такі книги швидко ламалися і розсипалися.
Справжній
папір, що на ньому пишуть зараз люди, навчилися робити 2 тисячі років тому.
Тоді книги писали вручну. Але це було дуже довго і важко – одну книжку переписували
іноді кілька років.
Минуло ще багато часу, поки з’явилися друковані книжки. Тепер книга
всюди поруч з нами. Вона - наш друг і порадник.
Ось так книжки з’явилися на світ,
Цікавий шлях вони пройшли віками.
Пролинуло земних багато літ,
Як книжка опинилась перед нами.
Така, як зараз на столі лежить.
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить
І щось мінятись, певно, буде знову.
Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити – це логічно.
