Уманська бібліотека-філіал №2 для дітей: Патріотична бесіда

Білі лебеді у небесах з перебитими крильми... Запалили тисячі сердець, свої не вберегли...

23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер, майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, які зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з "того світу", волонтери, на плечах яких тримається наша армія...

В результаті бойових дій в Україні загинули 6083

людини (і це лише офіційні данні про тих, кого вдалося ідентифікувати та поховати), в тому числі 44 дитини. Поранення отримали 15397 людей. Більше 1800 солдат добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас! А скільки ще безвісти зниклих, в полоні, тимчасово не встановлених...

Не обійшла біда і Уманщину... Від початку АТО наша уманська земля втратила десятеро синів...

По небу зоря покотилась,

То нашого сина душа.

До Бога на небо злетіла,

А нас назавжди залиша.

Стоїть зажурившись хатина,

Калина сумує одна.

До столу сідає родина,

Та сина вже з нами нема.

Пливуть труни по морю, як човни –

По морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б’є у скроні голос крові

За ти хто тихо жив, а відійшов

У дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь

Людська долоня, тепла і тремтяча,

Човнами править втішений Господь,

А серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

Їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Донбас і Львів – плече в плече

І разом з ними плаче Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того Раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

Із поля бою – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….

Героям слава - вписано у серці.

Орлов Олег Юрійович

23 липня 2014 року в 22:15 біля села Червона Зоря Шахтарського району Донецької області під час артилерійського обстрілу, що вівся з боку кордону з Росією, героїчно загинув уманчанин Орлов Олег. Молодший сержант, 1991 року народження, був командиром гармати 2-го гаубичного самохідного артилерійського взводу гаубичного самохідного артилерійського дивізіону, 72 окрема механізована бригада. Призваний до лав Збройних сил України по мобілізації 29 березня цього року Уманським об’єднаним міським комісаріатом Черкаської області.

Рижак Володимир Юрійович

Володимир Рижак був активним учасником майдану. Коли почалася АТО, він став першим, хто записався у ряди Національної гвардії. Рядовий 6-го батальйону патрульної служби особливого призначення «Шахтарськ». У своєму батальйоні він був чемпіоном по стрільбі. Захищаючи свого товариша в бою, він загинув від снайперської кулі. 24-річний Володимир родом із села Шарин Уманського району. У зоні проведення АТО провів три місяці.

Качур Іван Іванович

Івану Качуру було лише 31. Добровольцем пішов служити у батальйон «Айдар». Провів у зоні АТО вісім днів. Він загинув неподалік селища Хрящувате (Луганська обл.), коли зупиняв колону терористів зі зброєю. Це було його перше і останнє завдання. Бойовий шлях Івана Качура був коротким та яскравим.

1 вересня в загальноосвітній школі №5 відкрито меморіальну дошку пам’яті випускника школи Качура Івана Івановича.

Курмашев Олексій Васильович

Олексій Курмашев був добровольцем. Снайпер комендантського взводу батальйону оперативного призначення, старший солдат резерву. Як тільки в Умані почали формувати загін Нацгвардії, він одним із перших записався до його складу. Пройшов три тижні військової підготовки. А потім разом з побратимами поїхав у зону АТО на гору Карачун. Він мужньо вистояв всі бої і лише після визволення гори від терористів, повернувся додому. Відпочив і знову пішов у бій. Колона гвардійців рухалася на допомогу силам АТО, але під Артемівськом потрапила у засідку. Під час запеклого бою загинуло чотири бійця. Серед них і уманчанин Олексій Курмашев. 34-річний чоловік провів у зоні АТО загалом близько двох місяців.

Кумановський Віктор Анатолійович

Рядовий. 38 років. Останній місяць провів у Луганській області. Загинув 7 серпня 2014року. 7 серпня Віктор разом зі своїми товаришами вели бій біля села Дяково. Вони проривалися із оточення сепаратистів у «довжанському котлі» (сектор «Д») на з’єднання з основними силами після 22-денної героїчної оборони державного кордону під постійними масовими обстрілами з боку терористів і з боку Росії. Українські герої з боями вийшли в район Савур-Могили та Амвросіївки. Прорив тривав три дні. На превеликий жаль, не всі лишилися живими.

Пожарський Дмитро Павлович

24.06.1983 року народження, старший солдат, гранатометник відділення охорони 14-го батальйону територіальної оборони Черкаської області ЗСУ «Черкаси».

У понеділок, 6 жовтня 2014 року біля населеного пункту Старогнатівка Волноваського району Донецької області героїчно загинув наш земляк Пожарський Дмитро Павлович. Старший солдат Дмитро Пожарський, був призваний 19.03.2014 року по мобілізації Уманським ОМВК Черкаської області і проходив службу в відділенні охорони військової частини – польова пошта В 2332 на посаді гранатометника.

Миронюк Андрій Миколайович

19 січня 2015 року героїчно загинув захисник Донецького аеропорту, Кіборг, незламний патріот, член організації УНСО Андрій Миколайович Миронюк, позивний "Сет", уродженець міста Умані. Навчався в школі № 3, випускник Уманського технікуму механізації сільського господарства. Андрій Миронюк був письменником, конструктором, майстром танцювати танго. Він боронив волю Грузії та Ічкерії. Взагалі життя Андрія могло бути сюжетом пригодницького роману. Пережите Миронюком вилилося на сторінки його книг "Кавказ", "Скіф" та цілого ряду повістей, завдяки яким його ім'я стало відоме Україні. Останні роки "Сет" жив в Маріуполі, працював, поки не настала пора взяти до рук зброю, і він пішов добровольцем, захищаючи свою Батьківщину, свою родину.

Слонський Анатолій Володимирович

07 лютого 2015 р. в зоні проведення антитерористичної операції поблизу м. Дебальцеве героїчно загинув наш земляк Анатолій Володимирович Слонський. Старший солдат Анатолій Слонський, 1975 року народження, був призваний до лав Збройних сил України по мобілізації у серпні 2014 року Уманським об'єднаним міським військовим комісаріатом Черкаської області і проходив службу в 128-ій механізованій горно-піхотній бригаді.

Поліщук Анатолій Олександрович

Три мертвих за одного живого – саме так «виміняли» тіло Анатолія Поліщука добровольці батальйону «Донбас» у бойовиків. 41-річний чоловік виконував завдання під Дебальцеве, проте повернутися із нього йому не судилося. Анатолій загинув 12 лютого…Будучи військовозобов'язаним Анатолій рвався на передову ще з квітня. Записувався добровольцем до батальйону «Донбас», ходив у військкомат за повісткою. Проте скрізь його «футболили» та просили чекати. Але викликів так і не було.Та Анатолій не здавався . Він знову, і знову намагався стати добровольцем батальйону «Донбас». І нарешті - домігся свого. В серпні його забрали в добровольчий батальйон. Спочатку він був у Дніпропетровську. Там проходив медогляд, складав тести. Потім його відправили на військові навчання до Києва, з часом – до Львова.Проте і тут перед Анатолієм «виросла» стіна. В зону АТО добровольців не дуже поспішали відправляти. Тому чоловік разом із своїми військовими побратимами пішов до стін Верховної Ради та просив, щоб їм дозволили захищати свою країну. І їм вдалося зламати цю стіну. Толю разом з іншими добровольцями батальйону «Донбас» у січні відправили в зону АТО. Спочатку він був в районі Бахмутки, потім – Артемівську. Супроводжував колони, які вивозили дітей. А потім, коли почалися бої під Дебальцево, то Толю відправили туди.Доброволець брав участь у зачистках. В одній із них разом із товаришами потрапив у засідку. Був важкий бій. Проте військовим вдалося прорватися. Коли проходила зачистка Логвинове, Толя знову потрапив у засідку. Бій був страшний. Добровольці розділилися на дві групи. Одній вдалося вийти, і навіть взяти полонених, а інші не повернулися. В останній і був Толя. І вже13 лютого з його телефону нам повідомили, що Толя не повернувся із завдання.Рідні не знали як загинув їхніх захисник. Тому почали шукати інформацію в інтернеті. І знайшли… На одному із відео «Громадського» вони побачили Анатолія, як його тіло та ще двох військових обмінювали на одного живого бойовика…Толя був дуже добрим. Він як ніхто любив Україну. Ще під час Майдану стояв на блок-посту, що був неподалік Маньківки, завертав автобуси із тітушками. Він не був емоційним та багатослівним. Коли записувався добровольцем, то сказав лише одне: «Якщо не я, то хто?».

Гаврилюк Сергій Вікторович

29 - Сергій Гаврилюк зник під Дебальцево. Чоловік був мобілізований в серпні. Мешкав у селі Піківець. Мав дружину та 8-річну доньку. Жителі села неодноразово допомагали чоловікову, передавали гуманітарку на передову.

- В цьому році Сергію мало виповниться 30 років. В нього залишилася дружина та 8-річна донька, - розповідає волонтер штабу "До перемоги" Ольга Ситник. - Він був мобілізований у серпні. А в зону АТО потрапив у жовтні чи листопаді. Ми до нього не один раз їздили, передавали посилки. Привозили необхідні речі. Сергій був дуже веселим, душою компанії...