вівторок, 23 лютого 2021 р.

Літературний калейдоскоп

 

Леся Українка – славна донька України

1871 – 1913

  25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач(Леся Українка). Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинка зростала в інтелігентній родині, яка мала давні волелюбні традиції. Леся була веселою дівчинкою. Любила співати, танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда.  6 січня вона пішла на річку подивитися хрещення води, застудилася і дуже заслабла. Страшна хвороба – туберкульоз,  забрала у Лесі дитинство, юність, не дала змоги учитися в школі, нормально жити. Нестерпні муки, роздираючі болі зробили Лесю стійкою, розвили в неї незвичайну силу волі.

Як дитиною бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив, 
 Я собі вставала тихо.
    Леся казала: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей»
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
   Коли Лесі виповнюється 13 років, вона вже по-справжньому стає до літературної праці. У Галичині, що належала до Австро-Угорщини, у львівському журналі «Зоря» вірші юної поетеси за підписом Леся Українка вперше побачили світ.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
«Самій не довго збитися з путі, -
Та трудно з неї збитися у гурті»
   Ставши дорослою, Леся всі свої помисли спрямувала на визвольну боротьбу народу. Їй хотілося бачити народ вільним, щоб його не визискували пани й не збиткувались над ним урядовці, щоб він був не тільки працівник, а й господар на землі і над всіма її багатствами.
Над давнім лихом України
Жалкуєм – тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
   Цій великій справі прислужилася Леся своєю чудовою, невмирущою поезією. Ще з юнацьких літ вона відчула свою силу в слові, зрозуміла, що саме воно – її наймогутніша зброя.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
   Давня мрія Лесі Українки – написати твір, у якому б вона щедро використала багатства народної фантазії, була здійснена в геніальній драмі-феєрії «Лісова пісня», написаній улітку 1911 року. У ній втілилась любов до рідної Волині, її краси.
    Майже всіх неказкових персонажів і героїв узято з життя, цебто їх змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. Що ж стосується казкового царства, то поетеса змалювала його таким, як його вигадала людська фантазія. У цьому фантастичному світі теж є правда і кривда, гарне і погане.
 О не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
Чистим, палючим, як добре вино,
Вільними іскрами в гору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
Ляже, вернувшися, в рідну землицю, -
Стане початком тоді мій кінець.
«Лісова пісня» – шедевр Лесі Українки.
   Лесина хвороба прогресувала, і лікарі порадили їхати на лікування до моря. Саме в Ялті Леся познайомилася з Сергієм Мержинським, який лікувався  від туберкульозу легень. Нескінченні , невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. В кінці лютого 1900 року здоров’я Сергія Мержинського різко погіршало. 16 березня він помер у Лесі на руках.
Нехай собі минає рік за роком,
Нехай мій вік уплине за водою,
Ти житимеш красою серед квітів.
Я житиму сльозою серед співів
   Так звучали останні рядки в пам’ять про близького друга і товариша по боротьбі.
   У Лесі був вірний і щирий товариш – Климент Васильович Квітка. Окрім спільної праці на ниві народної творчості, Квітка допомагав  Лесі в її літературної роботі. Через місяць після одруження з Квіткою Леся разом з ним поїхала в Крим, там і жила до 1907 року. Настирлива недуга почала ще більше активізуватися з переїздом на Кавказ. Лікарі наполегливо радили Єгипет.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука.
Чи пісня й думка кволі?
   На початку 1913 року розпочалися останні й найтяжчі дні в житті Лесі Українки. Надходив світанок 1 серпня, а разом з ним і невблаганний кінець.
 Горить, палає  на світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими, добрішими.
Твій голос в пісні нашій,
В нашому житті.
Твоя зоря цвіте над рідним краєм.
Так! Ти жива!
Ти будеш вічно жити!

 





середа, 17 лютого 2021 р.

Літературна світлиця

          За рішенням ЮНЕСКО 21 лютого всі народи землі відзначають  Міжнародний день рідної мови. Зараз це свято крокує по всій планеті, і кожен громадянин будь-якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу.

         Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Мова – це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Мова – це душа мільйонів українців, загартована історією і відточена творчістю найталановитіших письменників.

    Україна – золота чарівна сторона.  Скільки ніжних поетичних слів придумали наші талановиті краяни, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися й живуть.

   Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу,

Бо ж прийдете до криниці

Спрагу серця вгамувати…