Літературний калейдоскоп

 

Леся Українка – славна донька України

1871 – 1913

  25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач(Леся Українка). Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинка зростала в інтелігентній родині, яка мала давні волелюбні традиції. Леся була веселою дівчинкою. Любила співати, танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда.  6 січня вона пішла на річку подивитися хрещення води, застудилася і дуже заслабла. Страшна хвороба – туберкульоз,  забрала у Лесі дитинство, юність, не дала змоги учитися в школі, нормально жити. Нестерпні муки, роздираючі болі зробили Лесю стійкою, розвили в неї незвичайну силу волі.

Як дитиною бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив, 

 Я собі вставала тихо.

    Леся казала: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей»

Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

   Коли Лесі виповнюється 13 років, вона вже по-справжньому стає до літературної праці. У Галичині, що належала до Австро-Угорщини, у львівському журналі «Зоря» вірші юної поетеси за підписом Леся Українка вперше побачили світ.

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
«Самій не довго збитися з путі, -

Та трудно з неї збитися у гурті»

   Ставши дорослою, Леся всі свої помисли спрямувала на визвольну боротьбу народу. Їй хотілося бачити народ вільним, щоб його не визискували пани й не збиткувались над ним урядовці, щоб він був не тільки працівник, а й господар на землі і над всіма її багатствами.

Над давнім лихом України
Жалкуєм – тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

   Цій великій справі прислужилася Леся своєю чудовою, невмирущою поезією. Ще з юнацьких літ вона відчула свою силу в слові, зрозуміла, що саме воно – її наймогутніша зброя.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

   Давня мрія Лесі Українки – написати твір, у якому б вона щедро використала багатства народної фантазії, була здійснена в геніальній драмі-феєрії «Лісова пісня», написаній улітку 1911 року. У ній втілилась любов до рідної Волині, її краси.

    Майже всіх неказкових персонажів і героїв узято з життя, цебто їх змальовано з тих людей, яких Леся добре знала. Що ж стосується казкового царства, то поетеса змалювала його таким, як його вигадала людська фантазія. У цьому фантастичному світі теж є правда і кривда, гарне і погане.

 О не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
Чистим, палючим, як добре вино,
Вільними іскрами в гору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
Ляже, вернувшися, в рідну землицю, -
Стане початком тоді мій кінець.

«Лісова пісня» – шедевр Лесі Українки.

   Лесина хвороба прогресувала, і лікарі порадили їхати на лікування до моря. Саме в Ялті Леся познайомилася з Сергієм Мержинським, який лікувався  від туберкульозу легень. Нескінченні , невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. В кінці лютого 1900 року здоров’я Сергія Мержинського різко погіршало. 16 березня він помер у Лесі на руках.

Нехай собі минає рік за роком,
Нехай мій вік уплине за водою,
Ти житимеш красою серед квітів.

Я житиму сльозою серед співів

   Так звучали останні рядки в пам’ять про близького друга і товариша по боротьбі.

   У Лесі був вірний і щирий товариш – Климент Васильович Квітка. Окрім спільної праці на ниві народної творчості, Квітка допомагав  Лесі в її літературної роботі. Через місяць після одруження з Квіткою Леся разом з ним поїхала в Крим, там і жила до 1907 року. Настирлива недуга почала ще більше активізуватися з переїздом на Кавказ. Лікарі наполегливо радили Єгипет.

Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука.

Чи пісня й думка кволі?

   На початку 1913 року розпочалися останні й найтяжчі дні в житті Лесі Українки. Надходив світанок 1 серпня, а разом з ним і невблаганний кінець.

 Горить, палає  на світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими, добрішими.

Твій голос в пісні нашій,
В нашому житті.
Твоя зоря цвіте над рідним краєм.
Так! Ти жива!

Ти будеш вічно жити!