вечір вшанування

«Ніколи не забути нам тебе, Афганістан».

     З нагоди річниці виведення військ колишнього Радянського Союзу  з Афганістану відбувся вечір пам’яті, який підготували Василивецька С. І. з учнями свого класу, бібліотекар  школи

 № 14 Сакал І.С. та працівники бібліотеки-філії для дітей №2.

   На зустріч з воїнами-афганцями були запрошені учні 7-9 кл. ЗОШ  №14. Присутні мали можливість почути  розповіді безпосередніх воїнів «афганської» війни:
 Щеглюка Сергія Петровича,  
 Безрідного Сергія Андрійовича,
 Коритника Володимира Дмитровича.

    Афганістан навіки залишиться як пам’ять про чужу і жорстоку війну. Афганістан – це мужність воїнів, це вірність солдатській дружбі, це взаємовиручка і взаємодопомога. 

      Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з жерстяними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

     «Неначе рана біля серця, той вічний біль – Афганістан», -  ці слова близькі тим, хто пройшов крізь пекельний вогонь війни, тим, хто чекав повернення своїх синів, дочок, наречених. 

Саме про них, про «афганську» війну книги, які представлені на книжковій виставці. І серед них – «Відлуння афганських гір». Книга має колективного автора і розповідає про долі уманчан, яких обпалив, але не зламав Афганістан.

     Навічно залишиться ця війна в душах покоління, яке вийшло із неї, обпалене вогнем і пекучим афганським сонцем.

    Безрідний С.А. був учасником зустрічі Президента з воїнами-афганцями в лютому цього року, на якій Порошенко П.О. відмітив, що воїни-інтернаціоналісти і зараз гідно складають іспит, захищаючи українську землю. Повернувшись живими з Афганістану, троє наших земляків загинули під час війни з ворогом на своїй території.

Коритник В.Д. зараз працює головою сільради с. Полянецьке, а бойові дії залишили глибокий слід у душі.

    Щеглюк С.П. народився в 1964 році. Вісімнадцять йому виповнилося в 82-році. То ж закономірно для хлопця з простої родини шлях з військкомату був один – в пекло бойових дій. В рідній Умані залишилась сім’я , рідна 14 школа…  Про його бойовий шлях красномовно говорять нагороди та нарис «Людина не обирає час, в якому живе» в книзі  «В горнилі локальних конфліктів».

    Гості подякували виступаючим за пісні, вірші, інсценівки, за пам’ять про їх побратимів, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя та подарували книги з автографами.

Чи треба взагалі згадувати про війну? Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде».