«Поет зраненого серця».
(До 80 – річчя від дня народження В.Симоненка).
Я хочу буть несамовитим,
Я
хочу в полум’ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.
В.Симоненко.
«Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно
обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого
часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи,-
її кровообіг проходить крізь них… Симоненко
такого типу поет. По таких читач вимірює
свої емоції, свої заповітні думи».
О.Гончар.
Доля відміряла Василю Андрійовичу Симоненку до прикрого мало – 28 літ.
Народився він 8 січня 1935 року в глухому поселенні Біївці на Полтавщині.
Навчання в середній школі, з 1952 року – факультет журналістики Київського
університету, з 1957 працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська
правда», «Робітнича газета». Проте
змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.
Відомо, що майже сім років поет жив і трудився
у Черкасах. У книзі зібрані спогади
переважно про той період його життя. Їх автори – друзі, колеги В.Симоненка.
Тобто – це розповіді з перших вуст,
перших рук. І хоч кожний висловлює суб’єктивні
судження, своє бачення особи Симоненка, як людини і поета, вони доповнюють
портрет, висвічують різні грані характеру, відкривають ще невідомі сторінки
його біографії. Отже, запрошуємо до книги.
Серед численних матеріалів, що з’явилися
друком, спогад –есей Лілії Шитової –
колишньої його колеги по «Молоді
Черкащини» - є одним із найдетальніших і найпереконливіших, а це надає йому
неперебутньої цінності і покладає надію на непроминущу увагу широкої громадськості
до
життя і творчості лицаря української поезії. Тож кожне правдиве слово про нього
тих, хто добре знав його і щиро шанував, допоможе уявити талановитого поета і
журналіста, який поклав своє коротке полум’яне
життя на олтар незалежної
України,котру він самовіддано любив.
У
1962 році з’явилася перша збірка поезій Василя Симоненка «Тиша і грім». Митець
готує до друку книжку – «Земне тяжіння». Однак вийшла вона у світ уже після
смерті поета – у 1964 році.
З неймовірними труднощами друзям доводилося «пробивати» кожну його
книжку, щоб його твори побачили світ.
Симоненко
В.А. Поезії. К.: Рад. письменник, 1984.
До цього однотомника, крім кращих віршів, поем і казок, увійшли також
окремі твори, які були відомі з періодики або зберігалися в архіві письменника.
Багата його спадщина на інтимну лірику, невіддільну, однак, від громадянського,
загальносуспільного начала, позначену повагою, любов’ю до людини.
В.Симоненко.Народ мій завжди буде. К.:
Веселка,1990.
Книжку склали вірші, поеми, легенди та казки. До неї увійшли також ранні
маловідомі твори, які друкувалися лише в періодичній пресі. Увійшли в цей
збірник веселі дотепні казки поета, а «Казка про Дурила» - лебедина пісня
поета, бо вона написана не тільки для дитячої уяви, а й для дорослої пам’яті
про пережиті, криваві дні.
В.Симоненко.
Півні на рушниках. Львів: Каменяр,1992.
У жанрі «малої прози» , талант письменника тільки розкривався. В
оповіданнях вражає внутрішня одухотвореність, яка переважно протистоїть чи то
духовній ницості, чи просто побутовій приземленості. В цьому виявляється
романтичний підхід до життя, такий характерний для багатьох віршів Симоненка.
Поезія: Ліна
Костенко,Олександр Олесь, Василь Симоненко, В.Стус. К.: Наук. думка, 2001.
…Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів –
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.
Ні стежки, ні броду –
Ти у грудях моїх,
У чолі і в руках.
Упаду я зорею,
Мій вічний народе,
На трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
В.Симоненко. Вибране. К.: Школа, 2002.
Окрім творів В.Симоненка, які
вивчаються за шкільною програмою, а також рекомендовані для позакласного
читання, до хрестоматії увійшли навчально – методичні матеріали на допомогу
вчителеві та учню.
В.Симоненко. Маленькі сонця. Черкаси: Відлуння
– Плюс,2005.
Книга «Маленькі сонця» розрахована на дітей молодшого шкільного віку.
Син поета Олесь згадує: «Він не спав усю ніч, а наступного дня під вечір уже
декламував мені казку про дивного і доброго Лоскотона, про царя Плаксія і його
мерзенного Макаку – Забіяку. Так народжувалась дивовижна казка»
В.Симоненко. Цар Плаксій та Лоскотон. К.: Національний
книжковий проект,2012.
До збірки творів талановитого поета увійшли
казки, вірші, сонети, поеми, байки. Видання стане в пригоді вчителям та учням,
збірка прислужиться тим, хто глибше і досконаліше хоче пізнати творчість
В.Симоненка.
Перегорніть сторінки книжок В.Симоненка
– і ви побачите кого любить поет, що оспівує, супроти чого виставляє усі свої
сатиричні кулемети.
Рідний народ, його радощі, болі і тривоги – це кардинальна тема усієї
Симоненкової творчості.