четвер, 6 листопада 2014 р.

Бібліопарад



 «Солов’ їну, барвінкову, навіки українську 
мову в дар мені дали батьки»



Ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство 
є у кожного з нас,  його ми не завжди
 помічаємо, не завжди цінуємо.  Але без нього ми не можемо жити. Це - мова.



Коли ж народилася мова?  Тоді,  коли народилося
 людство.  У співі вітру, в мелодіях морських хвиль, 
 у весняних щебетаннях птахів, у  літньому розмаїтті квітів. 


      

Мова - це великий дар природи, це найдорожче,  що є у 
кожного народу.   Упродовж віків українське слово  живило
 душу,  вчило бути чесним, любити свій край. 
У рідній мові закарбоване минуле нашого народу.   

  

Мова кожному у дар Божий дана. Всі живі створіння на

Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші -
мовою звуків.

Лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі,  було даровано можливість спілкуватися за допомогою  мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися,  переказати свої почуття, переживання. За допомогою  мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам  неоціненні скарби свого минулого і сучасного. Українська  мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня  солов'їна.

Наша мова прекрасна і барвиста, наче дощова  веселка. Не можна ходити по рідній землі,  не чаруючись виплеканою народом  у віках рідною мовою.  Це свято саме тієї мови, якою ми розмовляємо,  пишемо, читаємо

  
              

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента  України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з  урахуванням важливості ролі української мови в  консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та  мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день  вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця". 

 За недовгий час свого існування це свято вже  стало  традиційним.  Це один із тих днів, коли кожен має змогу  відчути себе частиною свого великого народу,  посіяти у  своєму серці хоча б одну  зернину любові до рідної мови.  



Усі ми повинні пам’ятати і дбати про те  багатство, яке є у кожного із нас,  його ми не завжди пам’ятаємо, не завжди цінуємо,  але без нього не можемо жити.  І багатство це – наша рідна мова.


 Мово рідна! Мово невмируща!
 Нездоланна в просторі віків!Ти потрібна нам, як хліб насущний, 
Як дарунок вічний  прабатьків


       Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати


  Ось кілька сторінок  «Скорботного календаря української мови»:

 - 1720 рiк - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
- 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.
- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.
-  1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.
- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.
-  1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiдливою.
-   1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.
-   1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.
 -  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатьма українцями.
 -  1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...   


   Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови в наслідку призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості


    

 

  Тож плекаймо чудовий сад української  мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

 

 Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

   


 

 Мова — краса спілкування,
 Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
 Мова — багатство моє.
 Мова — то чиста криниця, 
Де б’є, мов сльоза, джерело,
 Мова — це наша світлиця,
 Вона — як добірне зерно. 
Мова — державна перлина,
 Нею завжди дорожіть:
 Без мови немає країни — 
Мову, як матір, любіть.