«Купальські вогні»

 

   

    Жодному з язичницьких свят не випала така пильна увага і довге життя, як святові Купала.

     День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних божеств. Це і зрозуміло, бо від сонця залежав урожай, а отже, і життя землеробів, якими споконвіку були українці. Наші пращури вважали, що саме сонце подарувало життя усьому на землі. Тому річний цикл сонця співпадав з найважливішими ритуальними дійствами. Одним з них було Купало, котре символізувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ сонця.

      Християни не змогли заборонити це свято, тому поєднали його з Різдвом Святого пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. Ось так з'явилося християнізоване свято з подвійною назвою — Івана Купала.

      Як кожне народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами і піснями.

 

     Все село збиралося біля річки. Там запалювалося священне вогнище, що виступало символом небесного сонця. Воно мало горіти цілу ніч.

   

      Бажаючі, особливо парубки та дівчата, перестрибували через нього три рази, тим самим вони ніби очищувалися. Парубкам це давало сили та здоров'я, дівчатам — красу. Якщо вдало перестрибнуть багаття хлопець зі своєю дівчиною, це означає, що вони неодмінно одружаться і будуть щасливі в шлюбі.

      Зі святом Купала пов'язані два найголовніші персонажі — власне Купало та Марена.

 

     Це були дві символічні фігури парубка та дівчини. Марена готувалася із вишневої гілки, яку уквітчували та вбирали у жіночий одяг.

      Біля неї водили хороводи і співали пісні. В цей час свою ляльку готували парубки. Купало робився з жмута соломи. На нього одягали чоловічий одяг. Вже вночі Марену і Купала топили, при цьому співаючи:

Утонула Мареночка, утонула. На верх кісонька зирнула...

Ой купався Іван та у воду упав. Було ж тобі, Іваночку, не купатися...

     На свято Купала дівчата обов'язково ворожили: вони заздалегідь плели вінки, встромлювали в них свічку і пускали річкою.

     Якщо вінок добре пливе і горить, то дівчина цього року одружиться, якщо вінок крутиться на місті, то "доведеться ще дівувати, а якщо у когось вінок затоне, то це вже віщувало нещастя. Парубки намагалися спіймати вінок своєї коханої, це означало, що вони проживуть все життя в парі.

 

     Зі святом пов'язано багато легенд. Найпопулярнішою була легенда про цвіт папороті.

     Вважається, що папороть цвіте раз на рік. Той, хто дістане собі ту квітку, стає мудрим і сильним, зможе протидіяти нечистій силі, почує мову дерев і побачить скарби, що заховані в землі. Зрозуміло, чому так багато сміливців йшло вночі в ліс шукати той цвіт папороті, хоча це було дуже небезпечно, бо чорт всіляко намагався перешкодити людині дістати бажаний скарб.

    Мені здається, що це свято — найпоетичніше і найвеселіше з усіх народних свят. Тому дуже шкода, що його або вже зовсім не святкують, або роблять це зовсім невідповідно до традиції. Свято Івана Купала символізувало духовне єднання людини із природою, освячувало почуття молодих сердець. Символом очищення від усього гріховного були вогонь і вода, а все погане тонуло разом з Мареною.

 

 

 І люди справді в це вірили, а з цією вірою оживала їх надія на краще майбутнє.