Літературний нон-стоп 

"Жива криничка поезії"

Інна Кульська народилася 11листопада 1909р. в Петербурзі. Дитинство Інни пройшло в Україні, серед ліричної природи Вінничини. Навчалася Інна Костівна в театральному інституті ім. Лисенка та в Київському університеті. Деякий час працювала викладачем літератури, була на редакційній роботі, зокрема відповідальним секретарем газети "Уманська зоря". В роки Великої Вітчизняної війни брала активну участь у партизанському русі на Київщині та Черкащині. З 1943 року була членом підпільної групи А.П.Сомова в Умані. Друкувала німецькою мовою перепустки для підпільників, розмножувала важливу інформацію, писала агітаційні та сатиричні вірші. За своє життя Інна Кульська написала 20 п'єс. Але головним її покликанням стала поезія, пісня. Велика кількість книг написана поетесою для дітей. Впродовж багатьох років письменниця знаходила дорогу до запитів і розуму дітей, знаходила для них дорогоцінні скарби слова, які так влучно, доступно передають своєрідність дитячого світу і душі народної.  

З нагоди 105-ї річниці від дня народження української письменниці Інни Кульської в бібліотеці відбулася зустріч учнів 6-А та 6-В кл. ЗОШ №14 з науковим співробітником Уманського краєзнавчого музею, членом літературного об`єднання "Літо" Міновою Іриною Олександрівною, яка багато цікавого розповіла дітям про письменників, чиї імена пов'язані з нашим містом, про творчість Інни Кульської, прочитала її вірш "Де найкраще місце на землі".

 Діти переглянули презентацію про життя і творчість письменниці.

.

 Інна Кульська добре розуміла казковий світ дітвори. Вміла цікаво, поетично, талановито розмовляти з дітьми. Про це свідчать виступи дітей, які приймали участь у конкурсі "Парад талантів".

 Всі виступаючі подарували присутнім у залі гарний настрій та добру посмішку,  а переможці конкурсу були нагороджені грамотами.

Творчість Інни Кульської відкриває дітям світ як радість, як щиру усмішку, як працю і захоплення.     

     

Тому ми щиро запрошуємо вас відвідати нашу бібліотеку, познайомитися з творчістю І. Кульської. Сподіваємось, що її вірші не залишать вас байдужими, принесуть насолоду, задоволення та змусять не тільки посміхнутися, а і замислитися над питанням: "Що таке добре і що таке погане?". Чекаємо на вас у нашій бібліотеці.  

Бібліопарад

 «Солов’ їну, барвінкову, навіки українську 

мову в дар мені дали батьки»

Ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство 

є у кожного з нас,  його ми не завжди

 помічаємо, не завжди цінуємо.  Але без нього ми не можемо жити. Це - мова.

Коли ж народилася мова?  Тоді,  коли народилося

 людство.  У співі вітру, в мелодіях морських хвиль, 

 у весняних щебетаннях птахів, у  літньому розмаїтті квітів. 

      

Мова - це великий дар природи, це найдорожче,  що є у 

кожного народу.   Упродовж віків українське слово  живило

 душу,  вчило бути чесним, любити свій край. 

У рідній мові закарбоване минуле нашого народу.   

  

Мова кожному у дар Божий дана. Всі живі створіння на

Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші -

мовою звуків.

Лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі,  було даровано можливість спілкуватися за допомогою  мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися,  переказати свої почуття, переживання. За допомогою  мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам  неоціненні скарби свого минулого і сучасного. Українська  мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня  солов'їна.

Наша мова прекрасна і барвиста, наче дощова  веселка. Не можна ходити по рідній землі,  не чаруючись виплеканою народом  у віках рідною мовою.  Це свято саме тієї мови, якою ми розмовляємо,  пишемо, читаємо

  

              

6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента  України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з  урахуванням важливості ролі української мови в  консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та  мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день  вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця". 

 За недовгий час свого існування це свято вже  стало  традиційним.  Це один із тих днів, коли кожен має змогу  відчути себе частиною свого великого народу,  посіяти у  своєму серці хоча б одну  зернину любові до рідної мови.  

Усі ми повинні пам’ятати і дбати про те  багатство, яке є у кожного із нас,  його ми не завжди пам’ятаємо, не завжди цінуємо,  але без нього не можемо жити.  І багатство це – наша рідна мова.

 Мово рідна! Мово невмируща!

 Нездоланна в просторі віків!Ти потрібна нам, як хліб насущний, 

Як дарунок вічний  прабатьків

       Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати

  Ось кілька сторінок  «Скорботного календаря української мови»:

 - 1720 рiк - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

- 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

-  1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.

-  1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiдливою.

-   1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

-   1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

 -  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатьма українцями.

 -  1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...   

   Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови в наслідку призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості

    

 

  Тож плекаймо чудовий сад української  мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

 

 Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

   

 

 Мова — краса спілкування,

 Мова — як сонце ясне,

Мова — то предків надбання,

 Мова — багатство моє.

 Мова — то чиста криниця, 

Де б’є, мов сльоза, джерело,

 Мова — це наша світлиця,

 Вона — як добірне зерно. 

Мова — державна перлина,

 Нею завжди дорожіть:

 Без мови немає країни — 

Мову, як матір, любіть. 

 Екскурс в історію.

 "Героям слава - кажемо по праву - бо дух козацький в серці не погас"

    14 жовтня 2013 року – урочистий і пам'ятний день для всіх представників славетного лицарського роду, гідних нащадків великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча козацька кров і живе дух наших героїчних запорожців. Козацтво завжди було символом честі, сили і мужності нашого народу, дарувало історії яскраві зразки жертовного служіння Батьківщині, самовідданого захисту рідної землі, продовження славних українських козацьких традицій. Козацтво є гордістю нашого народу, душею України, її надією і оберегом.

 На виконання Указу Президента України від 1999 року, враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, встановлено День Українського козацтва, який відзначається щорічно 14 жовтня - в день свята Покрови Пречистої Богородиці.   Не випадково до святкування Дня українського козацтва обрано день Святої Покрови, вона здавна була покровителькою козаків.

   Це дуже важливе свято для нашого народу, адже козацтво відіграло надзвичайну роль у становленні нашої держави. Його історичне значення важко переоцінити. Народ ставився до козаків з повагою і любов’ю, сприймав їх як символ мужності, честі, людської і національної гідності. Перекази про звитяжні вчинки запорожців передаються з покоління в покоління. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української історії та культури.

  Народ будь-якої країни береже спогади про власне минуле, пишається своєю історією.  Козак  -  значить вільний чоловік. Дуже важко жити кожному самому по собі, до того ж в умовах поневоленої держави. Тому козаки об’єднувалися в курені  (загони), кожен курень обирав собі отамана (ватажка).

Нові втікачі мали повне право приєднатися  до козаків, нікому не відмовлялося в допомозі. Козацьке побутове життя було дуже простим, жінки серед них не жили, чоловіки повністю обслуговували себе самі: готували їжу, лагодили одяг тощо. Козаки суворо дотримувались дисципліни, успішно розвивали власну військову вправність, створили свій флот, що складався з легких і швидких човнів -  (чайок).

 До основних завдань козаків входила боротьба з Туреччиною та кримськими татарами. Козаки дуже успішно справлялися зі своїми історично важливими завданнями, захищаючи не тільки Україну, але й, власне, Європу від войовничої Туреччини, рятували з полону християн, проданих у рабство, здобували багатства. Козацькі табори для захисту від нападників обносили січовими  колодами.

 Розташовувалися ці табори на острові Мала Хортиця, за Дніпровськими порогами. Так і виникла назва  Запорозька Січ у ХVI столітті. Запоріжська Січ…Коззачинна…Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня…Синоніми свободи, людської і національної гідності, талановитості…Навіть у наш час, якщо хочуть підкреслити вроду людини, її кращі риси, то говорять, що «він (вона) козацького роду».

 А щоб підкреслити чоловічі якості хлопчика чи юнака, говорять, «що з нього буде добрий козак». Свою безмежну любов та повагу до козацтва народ висловив у чисельних піснях, думах, легендах та переказах. При цьому прагнучи зберегти набуте під час існування козацтва, народ створив прислів’я «Козацькому роду нема переводу».

 

 Народні пісні й інші фольклорні твори оспівали першого козацького ватажка – Байду. Його справжнє  ім'я– Дмитро Вишневецький. Не менш відомими та уславленими в народній творчості були й Павло Полуботок, Іван Підкова, Самійло Кішка, Іван Мазепа та багато інших славетних козацьких ватажків. Слава про українських козаків гуляла всією  Європою. 

Сам образ козака став символом найкращих лицарських чеснот. Запорозька Січ проіснувала більш як двісті років. Найвідомішими представниками козацької верхівки був Богдан Хмельницький. Саме він очолив у 1648 році  визвольну війну українського  народу, війну справедливу, метою якої було здобуття незалежності.

 Козаки – це вільні люди,

Козаки – безстрашні всюди

Козаки борці за волю

За народне щастя й долю!