Екскурс в історію.

 "Героям слава - кажемо по праву - бо дух козацький в серці не погас"

    14 жовтня 2013 року – урочистий і пам'ятний день для всіх представників славетного лицарського роду, гідних нащадків великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча козацька кров і живе дух наших героїчних запорожців. Козацтво завжди було символом честі, сили і мужності нашого народу, дарувало історії яскраві зразки жертовного служіння Батьківщині, самовідданого захисту рідної землі, продовження славних українських козацьких традицій. Козацтво є гордістю нашого народу, душею України, її надією і оберегом.

 На виконання Указу Президента України від 1999 року, враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, встановлено День Українського козацтва, який відзначається щорічно 14 жовтня - в день свята Покрови Пречистої Богородиці.   Не випадково до святкування Дня українського козацтва обрано день Святої Покрови, вона здавна була покровителькою козаків.

   Це дуже важливе свято для нашого народу, адже козацтво відіграло надзвичайну роль у становленні нашої держави. Його історичне значення важко переоцінити. Народ ставився до козаків з повагою і любов’ю, сприймав їх як символ мужності, честі, людської і національної гідності. Перекази про звитяжні вчинки запорожців передаються з покоління в покоління. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української історії та культури.

  Народ будь-якої країни береже спогади про власне минуле, пишається своєю історією.  Козак  -  значить вільний чоловік. Дуже важко жити кожному самому по собі, до того ж в умовах поневоленої держави. Тому козаки об’єднувалися в курені  (загони), кожен курень обирав собі отамана (ватажка).

Нові втікачі мали повне право приєднатися  до козаків, нікому не відмовлялося в допомозі. Козацьке побутове життя було дуже простим, жінки серед них не жили, чоловіки повністю обслуговували себе самі: готували їжу, лагодили одяг тощо. Козаки суворо дотримувались дисципліни, успішно розвивали власну військову вправність, створили свій флот, що складався з легких і швидких човнів -  (чайок).

 До основних завдань козаків входила боротьба з Туреччиною та кримськими татарами. Козаки дуже успішно справлялися зі своїми історично важливими завданнями, захищаючи не тільки Україну, але й, власне, Європу від войовничої Туреччини, рятували з полону християн, проданих у рабство, здобували багатства. Козацькі табори для захисту від нападників обносили січовими  колодами.

 Розташовувалися ці табори на острові Мала Хортиця, за Дніпровськими порогами. Так і виникла назва  Запорозька Січ у ХVI столітті. Запоріжська Січ…Коззачинна…Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня…Синоніми свободи, людської і національної гідності, талановитості…Навіть у наш час, якщо хочуть підкреслити вроду людини, її кращі риси, то говорять, що «він (вона) козацького роду».

 А щоб підкреслити чоловічі якості хлопчика чи юнака, говорять, «що з нього буде добрий козак». Свою безмежну любов та повагу до козацтва народ висловив у чисельних піснях, думах, легендах та переказах. При цьому прагнучи зберегти набуте під час існування козацтва, народ створив прислів’я «Козацькому роду нема переводу».

 

 Народні пісні й інші фольклорні твори оспівали першого козацького ватажка – Байду. Його справжнє  ім'я– Дмитро Вишневецький. Не менш відомими та уславленими в народній творчості були й Павло Полуботок, Іван Підкова, Самійло Кішка, Іван Мазепа та багато інших славетних козацьких ватажків. Слава про українських козаків гуляла всією  Європою. 

Сам образ козака став символом найкращих лицарських чеснот. Запорозька Січ проіснувала більш як двісті років. Найвідомішими представниками козацької верхівки був Богдан Хмельницький. Саме він очолив у 1648 році  визвольну війну українського  народу, війну справедливу, метою якої було здобуття незалежності.

 Козаки – це вільні люди,

Козаки – безстрашні всюди

Козаки борці за волю

За народне щастя й долю!